День визволення Білолуцька від фашистських окупантів
Повернемося ненадовго до нашої історії:
Йшла Друга світова війна....10 липня 1942 року Білолуцьк був окупований. Фашисти за непокорення та зв’язок з партизанами загрожували громадянам стратою. Але ніщо не могло притамувати ненависті наших людей до фашистських окупантів та їхніх прислужників. У жовтні 1942 року в Білолуцьку утворилася група патріотів-месників, до якої ввійшли працівник служби зв’язку О. І. Полупай, офіцер Радянської Армії І. С. Графов, що втік з табору військовополонених, секретар народного суду Т. Й. Ткаченко та інші. Керівником своїм підпільники призначили завідуючу кабінетом політичної освіти М. Ф. Чернишову. Ті, що вступали до групи, приймали присягу, текст якої написала М. Ф. Чернишова. Вони клялися вести нещадну боротьбу з фашистськими загарбниками.
Група налагодила регулярне прослухування зведень Радінформбюро і ознайомлювала з ними населення. Для випуску листівок взяли шрифти з друкарні газети «Червоний прапор». З ініціативи Володимира Ярошенка учні Білолуцької середньої школи приносили на квартиру М. Ф. Чернишової знайдені гвинтівки, патрони, гранати. Народні месники псували телефонний зв’язок між Білолуцьком та Білокуракіним і Ново-псковом, готували розгром поліцейського відділку.
Однак, 10 грудня 1942 року фашисти заарештували В. М. Ярошенка, І. С. Графова і Т. Й Ткаченка. Незабаром поліцаї схопили і М. Ф. Чернишову та решту членів групи. Під охороною їх доставили в Новопсков до окружної поліції. Після жорстоких тортур усіх підпільників розстріляли.
Проте опір не було зламано. Радянські патріоти руйнували молотильні агрегати. Через це в колгоспі ім. Шевченка, наприклад, на день визволення лишились не обмолоченими пшениця та жито на площі 200 га. Колгоспники артілі «Луганбуд» сховали зерно, не здавши загарбникам жодного центнера. Радянські спеціалісти, що опинились в окупації, відмовлялися працювати в установах загарбників. За категоричну відмову працювати на окупантів розлючені фашисти розстріляли Ф. Г. Дубинську.
В середині січня 1943 року до Білолуцька підійшли радянські війська. Сваволя окупантів ставала дедалі жорстокішою. Тільки за один день 19 січня вони вбили 20 чол. Комсомольця В. В. Волкова фашисти покололи багнетами. На очах матері застрелили дворічного Толю Астахова. Колгоспника Я. С. Зінченка і тракториста О. Д. Сидоренка вони загнали в заміновану хату і підірвали, а 8 чоловік, що ховалися в окопах, закидали гранатами.
Наближався день визволення. 50-а танкова бригада під командуванням полковника В. А. Пролєєва, що входила до складу 3-го танкового корпусу, пройшовши за 7 діб засніженими степовими дорогами понад 200 км, 21 січня 1943 року зосередилась на підступах до Білолуцька. О 5 годині 30 хвилин 22 січня перший танковий батальйон під командуванням майора Березіна, підтриманий ротою автоматників, мінометною ротою і протитанковою батареєю, вступив у бій за визволення Білолуцька.
Бій тривав цілий день і закінчився цілковитим розгромом великого ворожого з’єднання.
Минуло вже 77 років з тих страшних подій... Але сумна пам'ять про ті часи, відданість та щира вдячність нашим ветеранам залишаться на віки! Сьогодні, 22 січня 2020 року, вкотре вшановуємо честь,гідність та великий подвиг ветеранів Другої світової війни хвилиною мовчання та урочистим покладенням вінків та квітів до пам'ятника загиблим воїнам. Щира вдячність усім небайдужим мешканцям мирного Білолуцька за збереження святої та світлої пам'яті!
